Сімнадцятирічна канадська студентка Мішель Кутні розповідає про своє українське коріння та закликає міжнародну спільноту допомогти постраждалим від війни.

24 лютого 2022 року, після численних тижнів величезної напруги та загроз, Росія вторглася в Україну. Відтоді ситуація лише загострюється. На сьогодні в результаті конфлікту загинуло понад 1800 мирних жителів,і ще 2800 осіб отримали поранення, а близько 10 мільйонів громадян України були змушені покинути свої домівки в пошуках безпеки.

Я живу у Ванкувері, Канада, і спостерігаю за розгортанням конфлікту за півсвіту від України. Але навіть за такої великої фізичної відстані між мною та жителями Україні, я не можу не відчувати їхній біль. Після Першої світової війни мої прапрабабуся та прапрадідусь емігрували з України до Канади, до якої вони прибули в 1929 році на кораблі з двома маленькими синами. Невдовзі народився мій прадід, якого звали Богдан Кутні, а також ще один його брат і сестра.

На жаль, це все, що я знаю про своїх прапрапрадідів та їхню подорож з України. Моя родина інтегрувалася в канадське суспільство й стала справжніми канадцями. В січні 2022 року новинні канали Ванкувера почали повідомляти про можливість конфлікту в Східній Європі. Коли я почула новину про те, що Росія вторглася в Україну, я була спустошена. Я відчувала міцну потребу захистити людей, які втрачали свої життя та будинки через війну.

Побачивши кадри вибухів і батьків, які обіймають своїх дружин і дітей на прощання, а також почувши прохання Президента України Володимира Зеленського про міжнародну допомогу, я не змогла сидіти, склавши руки. Я усвідомлювала, що особисто я можу зробити дуже мало. Але НАТО, ООН, уряди США та Канади можуть — навіть і досі — діяти. Хоча багато урядів у всьому світі, включно з Канадою, запровадили економічні санкції для боротьби з вторгненням Росії в Україну, вони навряд чи зупинять війну. Я засмучена тим, що уряди й організації, створені для захисту миру у всьому світі, не роблять нічого більше, щоб допомогти людям, які залишаються в Україні, та мільйонам українських біженців, які зараз опинилися в різних куточках світу.

Сьогодні деякі держави, як-от країни Європейського Союзу, відкрили свої кордони для українських біженців і пропонують їм безпечне місце для проживання щонайменше на рік, водночас інші, схоже, цураються таких зобов’язань. Сполучене Королівство пропонує візи лише тим українцям, у кого є хтось, хто забажає прийняти їх у країні. У США важко потрапити, оскільки для цього все ще потрібно пройти повний процес отримання візи, який став ще повільнішим, ніж зазвичай, через протоколи запобіганню COVID-19. Криза біженців, безсумнівно, є надзвичайною ситуацією, урядам потрібно зняти бюрократичні тяганини та полегшити шлях українцям, які прибувають до їхніх берегів.

“Криза біженців, безсумнівно, є надзвичайною ситуацією, урядам потрібно зняти бюрократичні тяганини та полегшити шлях українцям, які прибувають до їхніх берегів.”

— Мішель Кутні

На щастя, Канада прискорила процедуру оформлення віз, що значно полегшило в’їзд для біженців. Але я хотіла би, щоб наші політичні лідери зробили більше зараз для того, щоби біженці могли якомога легше пристосуватися до життя в нашій країні. У Канаді мешкає велика українська спільнота, і її громади відіграватимуть найважливішу роль у тому, щоб допомогти новоприбулим отримати доступ до державних послуг і відчувати себе бажаними у своєму новому домі. Я хочу, щоб наш уряд запропонував додаткові ресурси таким організаціям, як-от Товариство української громади ім. Івана Франка та Товариство об’єднаних українських канадців, які координують волонтерські зусилля, організовують постачання та допомагають українським біженцям заповнювати документи й отримувати необхідні речі, як-от одяг і житло.

Оскільки під час війни знищується все більше об'єктів української культурної спадщини, я рішуче налаштована підтримувати українську культуру в моїй родині та в собі самій. Я досліджую традиційну українську їжу та мистецтво й сподіваюся повернути традиції, як-от українські різдвяні обряди. Я хочу дізнатися більше про своє походження та сподіваюся, що коли-небудь я нарешті побачу мою історичну батьківщину й зустріну людей, які полонили моє серце.

Michelle Kutny

(she/her) is a Canadian student from Vancouver. When she isn’t studying, she can be found reading, writing, sewing, listening to music, training for her next gymnastic competition or spending time with her family and friends.